Дивне слово
«Що це за слово таке «ретрит»? Ніколи раніше такого не чула!» — здивовано запитує Софія у своїх подружок. «О, це дуже класне слово! Ти скоро це зрозумієш! Це таке особливе місце, що я, навіть, не знаю, як тобі пояснити!» Через пандемію нововиявленого вірусу, нажаль, ми змушені були скасувати проведення нашого літнього табору. Діти з нужденних сімей протягом року чекали на цю подію, тож розчаруванню їх не було меж. Адже то було місце, де можна хоч на деякий час заховатися від безкрайніх огородів і перепочити, не няньчити молодших братів та сестер, поки батьки на роботі або в загулі, а самим відчути себе дітьми. Можна було повноцінно їсти тричі на день і не думати над тим, з якого дерева зірвати яблуко на обід, чи де попросити хоч окраєць хліба. Особливо тяжкою новина про скасування табору стала для сільських дітлахів. Тож заради відпочинку, духовного розвитку та невеличких зайнять ми і організували виїзди маленькими групами до ретрит-центрів. Зручні ліжка, дивовижна українська природа, смачна їжа, душ та туалет, яких у багатьох сільських дітей вдома немає, а головне – хоч на кілька днів діти поринають у справжнє дитинство, забувши про всі життєві негаразди. «Тепер і я знаю, що за тим новим дивним словом «ретрит» ховається стільки всього цікавого і приємного» — примостившись під розлогим деревом на м’якенькому газоні, Софія замріяно посміхається.