Власний фронт
«Два останніх місяці вагітності провела в підвалі… Два перші місяці новонароджена дівчинка з родичами теж переважно перебувала в підвалі, бо постійно обстрілювали…» Світлана розповідає про свою родину. Через кілька днів після того, як їм допомогли волонтери виїхати з власного будинку, прилетів снаряд. Будинку більше немає. Евакуаційний потяг привіз родину Світлани та інших біженців в наш районний центр, вночі волонтери на мікроавтобусах доставили їх в дитячий садочок Світловодська. Кімнати, які ще 9 місяців тому були наповнені дитячим сміхом, тепер стали тимчасовим житлом для людей, що тікають від війни. Зсунуті докупи дитячі ліжка, аби хоч якось можна було на них спати. Одна дитсадківська кухня на 24 нових мешканця садочку. Скільки ще доведеться цим людям терпіти скруту? Куди вони повернуться в майбутньому? Чи воно взагалі є те майбутнє і чи можна про нього мріяти? Зараз кожна родина з дітками радіє продуктам харчування, засобам гігієни, бо це вже неабияка допомога. Одна з сімей попросила ковдри, бо свої вони не встигли забрати, а ковдри з дитячого садочку розраховані на малюків. Ми молимо Бога про закінчення війни і просимо про моральні сили для кожного біженця, кожного солдата, кожного волонтера і співробітника — для кожного Українця, який бореться на «своєму» фронті.