Тривожні будні дитинства
«Я думала, що помру цієї ночі. Мама так сильно притисла мене до себе і ми молилися, — каже маленька Ліза, — посеред ночі до нас прибігли тітка і бабуся, бо вибухнуло зовсім поруч з їх будинком і заревом вогню освітило все небо». Наші діти вночі пережили справжній жах. Вибухи сталися саме в районі де переважно живуть наші вихованці. Тому всі вони бачили і чули ці страхи. «Дім трусило і було так гучно, що мені заклало вуха! — каже Богдан, — Я подумав що вже ніколи не зможу прийти на віллу». Страх стискає маленькі серця. Щоб допомогти дітям звільнитися, ми даємо їм змогу виговорити свій біль. Спілкуємося наодинці в саду, молимося разом і лікуємо душу творчістю. Малювання допомагає трохи відволіктися від тривог. Дуже хочеться сказати, що скоро цей жах скінчиться. Та війна триває і діти швидко дорослішають. Щоб прогнати страхи, ми мріємо про літній табір і майбутні пригоди.